РАДІ БАЧИТИ ВАС
НА НАШОМУ САЙТІ

Back
Next
Ужгородська загальноосвітня спеціалізована школа - інтернатУжгородська загальноосвітня спеціалізована школа - інтернат
з поглибленим вивченням окремих предметів Закарпатської обласної радиз поглибленим вивченням окремих предметів Закарпатської обласної ради
Про нас
Події
Інформація
          Основні принципи роботи Ужгородської  
загальноосвітньої спеціалізованої школи-інтернату з  
поглибленим вивченням окремих предметів Закарпатської  
обласної ради спрямовані на забезпечення реалізації  
особистісно зорієнтованих технологій, підготовку учня  
як майбутнього професіонала, здатного до критичного  
мислення та аналізу соціально-економічних потреб у  
житті суспільства, створення умов для підвищення  
професійного рівня педагогів та рівня інформаційної  
компетентності
Copyright © 2014 by Vlad
Радіоповідомлення, присвячене 200-річчю від Дня народження Тараса Шевченка
DSCN8776 DSCN8777 DSCN8778 DSCN8779
від 04.09.13.           
         Тарас Григорович Шевченко - людина рідкісної моральної обдарованості, голос сумлін­ня у світі розхитаних і розмитих понять честі, правди, порядності. Він зберіг свій стиль до кінця. І це було основою його трагедії. Він ніс даровану йому іскру Божу з гідністю і лицарською відвагою, не згинаючись і не обминаючи. На такій дорозі митці гинуть. Але сво­го життя йому вистачило для виповнення призначення піднятися до вершини, на якій відкривається трагічний сенс наших шукань на землі, на якій проблискує мудрість поколінь.
«Він був сином мужика - і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком - і став велетнем у царстві людської культури. Отакий був і є для нас, українців , Тарас Шевченко» (І. Франко)
            У 2014 році український народ буде відзначати 200 років з дня народження відданого сина свого народу. Традиційно, наш навчальний заклад святкує знаменні дати, пов’язані з іменами визначних постатей  України. Розпочинаємо серію радіоповідомлень про  Тараса Григоровича Шевченка.
Вашій увазі пропонуємо   аудіоматеріал  про  співця  народних  прагнень ,   геніального Кобзаря   українського народу - Т.Шевченка.
        Проходять роки, десятиліття, століття, але ім’я Шевченка ми щороку згадуємо і дотримуємося його заповідей:
                                 «І мене в сім'ї великій,
                                  В сім'ї вольній, новій,
                                  Незабудьте пом’янути
                                  Незлим ,тихим словом»
від 11.09.13.   
         Т.Шевченко - явище унікальне. Його немає з ким порівняти у письменстві інших народів. Не тому, що він кращий за інших. Йдеться про особливий генотип культури нашої країни.
Тарас... Просторо в цьому імені. В ньому вся історія наша, все буття, ява і найпотаємніші сни. Нас просто не існує без нього: Україна - це Шевченко, Шевченко - це Україна. Синонімічна пара на всі часи, доки й світу.
        Уявити себе без Шевченка - все одно, що без неба над головою. Він - вершинна парость родового дерева нашої нації, виразник і хранитель народного духу. Навіть плоть його вознесена на вершину.
        Вмираючи, батько Т.Шевченка розпорядився, як то годиться, своїм скромним майном та господарством. Його воля  дивує  надзвичайною  пророчою проникливістю щодо майбутнього генія  українського народу, свого сина. Батько сказав:
“…Синові Тарасові з мого хазяйства нічого не треба. З нього вийде або щось дуже добре, або велике ледащо. Для нього мій спадок нічого не значитиме, або нічого не поможе…”
        Вашій увазі пропонуємо   пісенний твір на слова Т.Шевченка «Думи,мої, думи мої…» у виконанні  національної заслуженої капели бандуристів України ім. Г.Майбороди
від 18.09.13
І досі сниться під горою
Меж вербами та над водою
Біленька хаточка. Сидить
Неначе й досі дід сивий
Коло хатиночки і бавить
Хорошеє та кучеряве
Своє маленькеє внуча.
І досі сниться, вийшла з хати
веселая мати, сміючись,
Цілує діда і дитя.
Аж тричі весело цілує,
Прийма на руки , і годує,
І спать несе. А дід сидить
І усміхається, і стиха
Промовить нишком: - Де ж те лихо?
Печалі тії, вороги?
І нищечком старий читає,
Перехрестившись, «Отче наш».
Крізь верби сонечко сіяє
І тихо гасне. День погас
І все почило. Сивий у хату
Й собі пішов опочивать.
       Можливо, у цій поезії Т.Шевченко втілив свій погляд на українську родину.
       Кажуть, щоб краще пізнати людину, варто познайомитись із її пращурами. Звідки походить родовід Т.Шевченка?  Ким були його батьки, діди? На ці та інші питання  ми спробуємо дати відповідь у запропонованому аудіо матеріалі.

від 25.09.13.
Часто  доля ставить нас перед вибором, у Т.Шевченка теж був нелегкий вибір: стати художником чи письменником? Але, як людина сильної вдачі, він на свої плечі поклав досить важку ношу. Словом підняти  національну гордість  народу, а мистецькими роботами відтворити реальні картини життя. Після смерті у 1823р. матері і 1825р. батька Тарас залишився сиротою. Деякий час був “школярем-попихачем” у дяка Богорського. Вже в шкільні роки малим Тарасом оволоділа непереборна пристрасть до малювання. Він мріяв “сделаться когда-нибудь хоть посредственным маляром” і вперто шукав у навколишніх селах учителя малювання. Та після кількох невдалих спроб повернувся до Кирилівки, де пас громадську череду і майже рік наймитував у священика Григорія Кошиця.
       Наприкінці 1828 або на початку 1829р. Тараса взято до поміщицького двору у Вільшані. Восени 1829р. Шевченко супроводжує валку з майном молодого пана до Вільно. У списку дворових його записано здатним “на комнатного живописца”.
       Усе, що ми знаємо про дитину й підлітка Шевченка зі спогадів і його творів, малює нам характер незвичайний, натуру чутливу й вразливу на все добре й зле, мрійливу, самозаглиблену і водночас непокірливу, вольову і цілеспрямовану, яка не задовольняється тяжко здобутим у боротьбі за існування шматком хліба, а прагне чогось вищого. Це справді творча натура.
від 2.10.2013.
         Нічого в житті нема випадкового. Якщо це поразка, то варто задуматись над її причинами, якщо це перемога, варто запам’ятати її здобуття. Всі люди, які зустрічаються  нам на життєвому шляху, теж не є миттєвим явищем нашої долі. Так трапилось і  у житті Т.Г.Шевченка. У 1836 році Шевченко разом  із художниками, іншими учнями Ширяєва, розписував театр у Петербурзі. Тоді ж юнак познайомився із  учнем Академії мистецтв Іваном Сошенком. Цю зустріч , за словами О.Кониського, першого біографа Т.Шевченка, варто вважати «за найважливіший момент у житті нашого Кобзаря : вона перевела його через той рубікон, що межував людей з кріпаками, темряву зі світлом, волю з неволею». Пізніше Сошенко познайомив його з Є.Гребінкою, О.Венеціановим, В.Жуковським, К.Брюлловим - відомими культурними діячами  того часу, які  відіграли визначну роль у подальшій долі  Т.Шевченка. У лютому 1837 році Товариство заохочення художників дозволило Шевченкові  неофіційно відвідувати  навчальні класи Академії мистецтв, а у квітні Карл Брюллов, знаменитий російський художник , намалював портрет В.Жуковського. Портрет розіграли  в лотереї за 2500крб.,за ці гроші викупили Т.Шевченка.
       Так випадкове знайомство дозволило змінити долю Великого Кобзаря.

від 9.10.2013
         Важко іноді зрозуміти своє покликання, своє призначення на землі. Життя не завжди направляє нас у правильному напрямку, але, головне , зосередитись на своїх уподобаннях, схильностях і тоді доля підкаже вам ваш шлях.
         Так трапилось і з Т.Шевченком, коли 21 травня 1838р. його зараховують стороннім учнем Академії мистецтв. Він навчається під керівництвом К. Брюллова, стає одним з його улюблених учнів, одержує срібні медалі (за картини “Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці” (1840), “Циганка-ворожка” (1841), “Катерина” (1842)). Остання написана за мотивами однойменної поеми  Т.Шевченка. Успішно працює він і в жанрі портрета (портрети М. Луніна, А. Лагоди, О. Коцебу та ін., автопортрети).
       Вірші Шевченко почав писати ще кріпаком, за його свідченням, у 1837 р. З тих перших поетичних спроб відомі тільки вірші “Причинна”. Пробудженню поетичного таланту Шевченка сприяло, очевидно, знайомство його з творами українських поетів (Котляревського і романтиків). Кілька своїх поезій Шевченко у 1838р. віддав Гребінці для публікації в українському альманасі “Ластівка”. Але ще до виходу “Ластівки” (1841) 18 квітня 1840р. з'являється перша збірка Шевченка - “Кобзар”.
від 16.10.2013

              Де б ти не був , куди б доля тебе не  повела, рідний край, мала батьківщина завжди кличуть до себе, чекають на  твоє повернення. У чужому краї, як би добре не було, та вдома, може не так  заможно , але  краще.
          Після 14 років розлуки Т.Шевченко разом з українським письменником Є. Гребінкою 19 травня 1843 року вирушив до рідного краю. У Кирилівці зустрівся з братами та сестрами. Під час перебування У Києві познайомився із М.Максимовичем, Пантелеймоном Кулішем, Миколою Костомаровим, які підтримували розвиток української літератури. 
         В Україні  Т.Шевченко виконав кілька ескізів олівцем, малюнків історичних пам’яток. У листопаді 1844 року побачив світ  перший випуск «Живописної України», до якого увійшли шість фортів. Художник мав намір за гроші за альбом викупити рідних із кріпацтва - не судилося….
від 30.10.13.   
Історія написання «Заповіту»
«Заповіт», перекладений нині 147-а мовами світу, написаний Т.Г.Шевченком 25 грудня 1845 року.
Як народився він? За яких обставин написав Шевченко своє «невмируще слово»?
... Грудень 1845 року видався напрочуд сніжним і морозяним. Криві, вузенькі вулички старовинного Києва вкрили замети. Саме тієї пори вирушав у далеку дорогу - аж на Полтавщину - Тарас Шевченко.
       У Полтаві він поквапився до Шведської могили, яку хотів замалювати, бо ще раніше не бачив місцевість, де було поховано загиблих під час Полтавської битви шведів, у ряду інших картин за початої ним серії «Мальовнича Україна». За малюванням і побачив поета ліберально настроєний поміщик Степан Самійлов, з котрим Шевченко здавна приятелював.Разом дісталися хутора В’юниця, де сім’я Самійлових радо привітала поета. А на ранок Шевченко відчув нежить. Місцевий фельдшер визначив - запалення легенів. на сімейній раді вирішили - негайно відправити хворого поета в Переяслав до лікаря Андрія Козачковського, котрий був добрим знайомим як Самойлових, так і самого Шевченка.. Яскравим свідженням теплих почуттів в Тараса Шевченка до свого товариша є, зокрема, вірш «А.О.Козачковському», написаний 1847 року, коли поет перебував в Орському укріпленні:
Ось слухай же, мій голубе,
Мій орле - козаче!
Як конаю я в неволі,
Бо я нужду світом...
І благав би я о смерті...
Так ти і Україна,
І Дніпро крутобережний,
І надія, брате,
Не дасте мені бога
О смерті благати.
Отже, зустріли хворого Шевченка в Переяславі добре. Йому відвели окрему кімнату, оточили увагою. Лікар робив усе можливе, аби швидше поставити свого земляка на ноги!
Третьої ночі настала криза. Хворий відчував повне виснаження - груди здавлювала задуха, серце калатало, мов дзвін. Збуджена уява малювала гнітючі картини, а в голові роїлися похмурі думки. Та найбільше ятрила одна думка: «Я ще мало встиг зробити для рідного народу Яким же буде моє останнє слово до людей?» Відтак дістав олівця й записника. На білому полі свіжою борозенкою лягли перші рядки:
Як умру, то поховайте
Мене на могилі...
        У рукопису немає назви. «Заповітом» його охрестили видавці, і зараз, мабуть, немає країни, де б не знали знаменитого Кобзаревого «Заповіту». Цей твір звучить у декламації, з музичним супроводом. Уперше поклали його на музику відомі українські композитори Михайло Вербицький та Микола Лисенко. Саме цим твором було започатковано монументальний цикл із семи серій «Музика до «Кобзаря» Т.Г.Шевченка», над яким М.Лисенко працював усе життя.
       А за два роки з’явилася нова мелодія цього твору, яка стала народною. Її створив полтавський любитель музики Гордій Гладтей.
від 6.11.13.   
        Весною 1845р. Шевченко після надання йому Радою Академії мистецтв звання некласного художника повертається на Україну. Знову багато подорожує (Полтавщина, Чернігівщина, Київщина, Волинь, Поділля), виконує доручення Київської археографічної комісії, записує народні пісні, малює архітектурні й історичні пам'ятки, портрети й краєвиди. З жовтня по грудень 1845р. поет переживає надзвичайне творче піднесення, пише один за одним твори “Єретик”, “Сліпий”, “Наймичка”, “Кавказ”, “І мертвим, і живим...”, “Холодний яр”, “Як умру, то поховайте” (“Заповіт”) та ін. Усі свої поезії 1843 - 1845 рр. (крім поеми “Тризна”) він переписує в альбом, якому дає назву “Три літа”. 1846р. створює балади “Лілея” і “Русалка”, а 1847р. (до арешту) - поему “Осика”. Тоді ж він задумує нове видання “Кобзаря”, куди мали увійти його твори 1843 - 1847 рр. легального змісту. До цього видання пише у березні 1847р. передмову, в якій викладає свою естетичну програму, закликає письменників до глибшого пізнання народу й різко критикує поверховий етнографізм і псевдонародність. Видання це не було здійснене через арешт поета.
       Весною 1846р. у Києві Шевченко знайомиться з М. Костомаровим, М. Гулаком, М. Савичем, О. Марковичем та іншими членами таємного Кирило-Мефодіївського товариства (засноване в грудні 1845 - січні 1846 рр.) і вступає в цю організацію. Його твори періоду “трьох літ” мали безперечний вплив на програмні документи товариства. У березні 1847р. товариство було розгромлене. Почалися арешти. Шевченка заарештували 5 квітня 1847р., а 17-го привезли до Петербурга й на час слідства ув'язнили в казематі III відділу.
       Революційні твори з відібраного при арешті альбому “Три літа” стали головним доказом антидержавної діяльності Шевченка (його належність до Кирило-Мефодіївського товариства не була доведена). “За створення підбурливих і найвищою мірою зухвалих віршів” його призначено рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу. На вироку Микола І дописав: “Під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати”. Були заборонені й Шевченкові книжки.
від 12.11.13.   
Весною 1845р. Шевченко після надання йому Радою Академії мистецтв звання некласного художника повертається на Україну. Знову багато подорожує (Полтавщина, Чернігівщина, Київщина, Волинь, Поділля), виконує доручення Київської археографічної комісії, записує народні пісні, малює архітектурні й історичні пам'ятки, портрети й краєвиди. З жовтня по грудень 1845р. поет переживає надзвичайне творче піднесення, пише один за одним твори “Єретик”, “Сліпий”, “Наймичка”, “Кавказ”, “І мертвим, і живим...”, “Холодний яр”, “Як умру, то поховайте” (“Заповіт”) та ін. Усі свої поезії 1843 - 1845 рр. (крім поеми “Тризна”) він переписує в альбом, якому дає назву “Три літа”. 1846р. створює балади “Лілея” і “Русалка”, а 1847р. (до арешту) - поему “Осика”. Тоді ж він задумує нове видання “Кобзаря”, куди мали увійти його твори 1843 - 1847 рр. легального змісту. До цього видання пише у березні 1847р. передмову, в якій викладає свою естетичну програму, закликає письменників до глибшого пізнання народу й різко критикує поверховий етнографізм і псевдонародність. Видання це не було здійснене через арешт поета.
       Весною 1846р. у Києві Шевченко знайомиться з М. Костомаровим, М. Гулаком, М. Савичем, О. Марковичем та іншими членами таємного Кирило-Мефодіївського товариства (засноване в грудні 1845 - січні 1846 рр.) і вступає в цю організацію. Його твори періоду “трьох літ” мали безперечний вплив на програмні документи товариства. У березні 1847р. товариство було розгромлене. Почалися арешти. Шевченка заарештували 5 квітня 1847р., а 17-го привезли до Петербурга й на час слідства ув'язнили в казематі III відділу.
       Революційні твори з відібраного при арешті альбому “Три літа” стали головним доказом антидержавної діяльності Шевченка (його належність до Кирило-Мефодіївського товариства не була доведена). “За створення підбурливих і найвищою мірою зухвалих віршів” його призначено рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу. На вироку Микола І дописав: “Під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати”. Були заборонені й Шевченкові книжки.
від 20.11.13
      Поезія великого Кобзаря - це гімн любові до людства, гімн боротьби за свободу і світлу долю всіх пригноблених народів.
      Царський уряд, боячись сили полум’яного Шевченкового слова, заслав поета у солдатчину, в далекі казахські степи. Відбуваючи покарання, Шевченко служив у Орську, оточеному мертвим, тьмяним степом. Кочовики називали орську фортецю яман-кала, що означає "страшне місто". Сюди і був засланий поет. У вироку, що вирішив долю Шевченка, не був зазначений строк покарання - цар заслав поета назавжди. Микола Палкін Власною рукою дописав у вироку: "Під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати". Художнику зв’язали руки, поетові закрили рота.
У випаленому сонцем Оренбурзькому степу, на похмурих берегах Аральського моря, на пустельному Кос-Аралі Тарас Шевченко згадував милу його серцю Україну:
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу.
У фортеці, яка здавалась йому "раскрытой могилой, готовой схоронить меня живим", поет звертався до своїх дум:
Думи мої, думи мої,
Ви мої єдині.
Не кидайте хоч ви мене
При лихій годині.
Прилітайте, сизокрилі
Мої голуб’ята.
Із-за Дніпра широкого
У степ погуляти...
      Безмірна туга за волею тяжко краяла серце Шевченкові. Полум’яний патріот України, він безмежно сумував за рідним краєм, таким прекрасним і таким знедоленим.
від 27.11.13
8 червня 1847р. Шевченка привезли до Оренбурга, звідти до Орської кріпості, де він мав відбувати солдатську службу. Почалися місяці  принизливої муштри. В Оренбурзі поет познайомився зі своїми земляками Ф. Лазаревським і С. Левицьким, які стали його друзями й допомагали йому на засланні, в Орській кріпості - з польськими політичними засланцями І. Завадським, С. Крулікевичем, О. Фішером та ін. В Орську він порушив царську заборону писати. Свої нові твори він потай записував до саморобних “захалявних” зошитків. Наприкінці 1849 - на початку 1850р. він переписав ці “невільницькі” поезії в саморобну книжечку, яка згодом дістала назву “Мала книжка”. В Орській кріпості поет написав 21 твір.
У 1848р. на клопотання Шевченкових друзів його включили як художника до складу Аральської описової експедиції, очолюваної О. Бутаковим. З жовтня 1848р. до травня 1849р. експедиція зимувала на острові Косарал. Під час зимівлі Шевченко багато малював і написав понад 70 поезій. З травня експедиція продовжувала дослідження Аральського моря, наприкінці вересня повернулася до Раїма, а звідти до Оренбурга. За проханням Бутакова Шевченка залишили в Оренбурзі опрацьовувати матеріали експедиції, де він написав 12 поезій. Там потоваришував з польськими засланцями (зокрема, з Бр. Залеським) та штабс-капітаном К. Герном, який попередив Шевченка про наступний обшук і допоміг зберегти “Малу книжку”.
від 4.12.13
23 квітня 1850р. Шевченка заарештували за порушення царської заборони писати й малювати. Після слідства в Орській кріпості його перевели до Новопетровського укріплення на півострові Мангишлак, куди він прибув у середині жовтня 1850р. Цей новий арешт мав фатальні наслідки для поетичної творчості Шевченка на засланні: з обережності він змушений був припинити писати вірші і відновив поетичну діяльність тільки незадовго до звільнення (друга редакція поеми “Москалева криниця”). Проте, в ті роки він малював, написав кілька повістей російською мовою і розпочав щоденник. У Новопетровському укріпленні Шевченко створив, зокрема, серію викривальних малюнків “Притча про блудного сина”, яка є одним із найвищих здобутків критичного реалізму в мистецтві середини XIX ст. Загалом же, всупереч царській забороні малювати (але з негласного дозволу безпосереднього начальства) на засланні він зробив сотні малюнків і начерків - переважно пейзажів, а також портретів і жанрових сцен. Сім років перебування в Новопетровському укріпленні - чи не найтяжчих у житті поета. Тільки співчуття таких гуманних людей, як комендант укріплення А. Маєвський та його наступник І. Усков, дещо полегшувало становище безправного солдата-засланця. Після смерті Миколи І (лютий 1855р.) друзі поета (Ф. Толстой та ін.) почали клопотатися про його звільнення. Та тільки 1 травня 1857р. було дано офіційний дозвіл звільнити Шевченка з військової служби зі встановленням за ним нагляду і забороною жити в столицях. 2 серпня 1857р. Шевченко виїхав із Новопетровського укріплення, маючи намір поселитися в Петербурзі.
від 11.12.13
У роки заслання Шевченко, як і раніше, працює в різних поетичних жанрах. Він пише соціально-побутові поеми (“Княжна”, “Марина”, “Москалева криниця”, “Якби тобі довелося...”, “Петрусь” та ін.), історичні поеми й вірші (“Чернець”, “Іржавець”, “Заступила чорна хмара”, “У неділеньку у святую” та ін.), вірші й поеми сатиричного змісту (“П. С.”, “Царі”), хоч у ці роки свідомо стримує свій темперамент політичного сатирика. Та головний набуток його творчості 1847 - 1850 рр. - лірика. Лірика й особистого плану, і рольова, в якій чільне місце займають вірші в народнопісенному дусі. За ідейно-художніми якостями і значенням в літературному процесі лірика Шевченка цього періоду - етап не тільки в його творчому розвитку, а й в українській поезії взагалі. Реалістичним психологізмом, відтворенням “діалектики душі”, природністю поетичного вислову вона випереджала літературну добу й створювала грунт для дальшого піднесення української поезії наприкінці XIX ст. (І. Франко, Леся Українка).